Armija

nguzundej


Сюреслэн дурыз вань, нош пумыз ӧвӧл


! shangaaan
Armija
nguzundej

аффект
Armija
nguzundej
http://vlada.io/istoriya-odnogo-pulemyotchika-za-chto-na-samom-dele-voyuyut-rossiyskie-dobrovoltsyi-na-donbasse

токма
Armija
nguzundej
Полнейшая имперская дичь от покойного ныне Глазычева:

Будучи русаком, я свободно говорю по-польски, так что считал (да и сейчас считаю, что бы там украинские филологи не писали), что никакого украинского языка нет, а есть, вернее был, нормальный, законный, не лишенный шарма диалект, натурально сложившийся на порубежьи Московии и Польши. Да и как считать иначе, помилуйте, ежели, зная русский и польский, без труда понимаешь, что таинственное “майно” – это тот же “майонтек”, сиречь имение, собственность, богатство; а “хутро” – это то же “футро”, и означает “мех”; а “дах” – он дах и есть, и значит “крыша”, тож “кровля” и т.д. и т.п.

Все это наверное так и есть, но только это ровно ничего не значит!

Значит же то, что на наших глазах и с необычайной скоростью развертывается процесс оестествления совершенно искусственного образования, каким была Украинская ССР, наследницей которой является нынешняя независимая Украина.

Мы слишком давно сроднились с мыслью, будто государство и общество суть элементы тождества, и как то запамятовали, что не только некоторые, вроде Ассирии или Австро-Венгрии, но и всякое государство вообще представляет собой искусственный, рукотворный конструкт, которому не так уж редко удается оестествиться и на поверхности вещей выглядеть как органическое тело.

Да, сегодня русская речь звучит не только на Левом берегу Днепра, но и в Киеве столь же часто, сколь и украинская. Да, я все же полагаю, что лихим затеям, вроде той, чтобы весь корпус философской классики перевести на украинский, сбыться скорее всего не суждено – и ввиду недостатка профессионалов, и из-за немалых лингвистических трудностей (давно выясненных, скажем, болгарами, чей язык также, хотя и по иным причинам, веками оставался по преимуществу крестьянским), и ввиду нехватки денег. И тем не менее: видя, как мучаются на киевском телеэкране, как минимум двое из каждых троих говорящих, пытаясь выразить свою мысль по-украински, их страданиям сочувствуешь. Но ведь – говорят! Бредут сквозь собственную речь, как по вязкой глине, – но говорят!

Через пару лет будут говорить бойчее, тем более, что к казенно-чиновничьему языку прирастает обычная для всяческих ток-шоу болтовня да переводы все тех же сериалов и реклам. Тем более, что есть люди, говорящие чисто и красиво. Еще через пять лет, когда в люди выйдут нынешние школяры, будут говорить все, или почти все. Уж если в Израиле доказали успешность невиданного эксперимента и заставили мертвый иврит стать живым языком общения и литературы, то с неубитой народной речью Украины все будет в порядке. А русский будут знать те, кому и положено, – культурная прослойка. Знать как второй язык. Как английский, но только лучше. И читать по-русски эта прослойка будет, выигрывая на удвоении мимико-фонетического ряда, моторикой связанного с удвоением психодинамических стереотипов.


http://www.ji.lviv.ua/n22texts/glazychev.htm


Масенко, массъем кыккылъемлык пумысен
Armija
nguzundej

Немає сумніву в тому, що володіння двома або кількома мовами збагачує людину додатковими знаннями інших культур і можливістю вільного спілкування з іноземцями. Кожна національна спільнота потребує білінґвів як посередників між своєю і чужою культурами. Але коли білінґвізм набуває тотального поширення, він несе національній спільноті загрозу руйнації основ її духовної своєрідності.

Масовий, або тотальний, білінґвізм — явище, принципово відмінне від індивідуальної двомовності. Його спричиняє, як правило, колоніальна залежність країни. У підневільних умовах залежна мовна спільнота змушена вивчити, крім рідної, ще одну мову і використовувати її для спілкування у визначених обставинах. Якщо друга мова поступово переймає всі функції рідної, виникає небезпека зникнення рідної мови і перетворення двомовців на одномовців.

Абсолютна більшість зарубіжних соціолінґвістів трактує явище масової двомовності, що переживає певна національна спільнота, як перехідний етап в асиміляційному процесі витіснення однієї мови іншою. Досліджено, що при такому контактуванні двох мов одна прагне стати домінуючою, а друга — підлеглою. Домінуюча мова витісняє підкорену прямо пропорційно до обсягу інформації, що подається цими мовами, і обернено пропорційно до структурної диференціації мов, тобто генетично-структурна близькість підкореної мови полегшує домінуючій мові процес поглинання. Імперії впроваджували різні форми мовної політики, але загалом завжди тією чи іншою мірою тяжіли до централізму. Відверто централістська політика, спрямована на мовну асиміляцію інших народів, провадилась в Іспанії і Росії. З певними видозмінами асиміляційна політика царської Росії знайшла продовження у практиці мовного планування в СРСР. Витіснення національних мов російською відбувалося шляхом поширення її в статусі мови міжнаціонального спілкування з поступовим наростанням національно-російської двомовності всередині національних колективів, що в перспективі мало завершитись російською одномовністю.

Сталінський терор страшною ціною мільйонів жертв поставив український народ на коліна. Тепер можна було запровадити "ненасильницьку" русифікацію: основна соціальна база опору режимові — українське селянство й інтеліґенція — були знищені. Після кривавих сталінських чисток його національну політику продовжив "ліберальними" методами борець з культом Сталіна Микита Хрущов. У добу Хрущова було розроблено масштабну програму прискорення русифікації неросійських народів Радянського Союзу. Досягнуте на той час звуження комунікативних функцій національних мов у ряді республік створювало ілюзію "добровільної" відмови населення від своїх мов і давало партійній верхівці можливість оголосити російську мову "другою рідною" мовою. Це зробив Хрущов на 22-му партійному з'їзді. "Не можна не відзначити, — сказав він у доповіді, — зростаюче прагнення неросійських народів до оволодіння російською мовою, яка стала фактично другою рідною мовою для народів СРСР, засобом їх міжнаціонального спілкування, залучення кожної нації і народності до культурних досягнень всіх народів СРСР і до світової культури. Процес добровільного(підкреслення моє. — Л.М.) вивчення російської мови, що відбувається в житті, має позитивне значення для розвитку міжнаціонального співробітництва".

У 1958р. в освітнє законодавство України було впроваджено Закон про вільний вибір батьками мови навчання дітей і про дозвіл відмовлятися від вивчення української мови.

На початку 60-х років у системі Академії наук СРСР було створено наукову раду з проблеми "Закономірності розвитку національних мов у зв'язку з розвитком соціалістичних націй". Як свідчить її програма, опублікована в передовій статті першого числа журналу "Вопросы языкознания" (1963 р.), головне завдання ради полягало у створенні теоретичної бази для форсованої русифікації ряду республік. Після загальної фрази про "повне рівноправ'я всіх народів і мов в СРСР" програма далі стверджувала, що насправді "рівноправ'я" не для всіх рівне. Існують мови більш рівноправні і менш рівноправні, оскільки "сфера їх подальшого функціонування далеко не однакова". На цій підставі мови народів СРСР розподілялись на перспективні й неперспективні. До перших було зараховано, крім, звичайно, "великої російської мови", вірменську, грузинську, латиську, литовську й естонську мови. Решта мов потрапляла в розряд неперспективних.

Показово, що до перспективних було віднесено ті мови, носії яких виявляли національну солідарність і чинили сильний колективний опір русифікації, не переходячи на російську як мову щоденного спілкування. Неспроможність витіснити зазначені мови з базових сфер функціонування змушувала імперську владу поважати їх і саме на цій підставі заносити до перспективних: "Вони виконують весь комплекс функцій літературних мов, тобто обслуговують всі сфери життя й діяльності даних народів".

Натомість там, де русифікація досягла помітних успіхів, колонізатори поспішали утвердитись остаточно, хоча відверто назвати нації й мови, що, на їх думку, вже не мали шансів на майбутнє, наважились тільки стосовно національних меншин Російської Федерації.

Таким чином, українська й білоруська мови, а також мови республік Середньої Азії були виключені з групи перспективних мов, а ряд наступних пунктів програми, зокрема перелік її завдань, свідчив, що для "близькоспоріднених мов" сплановано завершальний етап влиття у "велику російську" мову. Наприклад, один із пунктів анкети, яку союзна Академія пропонувала поширити "серед спеціалістів-мовознавців, педагогів і в широких колах інтелігенції", було сформульовано так: "Якими є перспективи і можливості об'єднання близькоспоріднених літературних мов?", а серед першорядних визначалось завдання вивчити "процеси розвитку живої розмовної російської мови... в старих міських центрах в умовах споріднено-мовного оточення (наприклад, в містах України і Білорусії)". До відверто асиміляторських належало й завдання посиленого вивчення російської мови в республіках, зокрема, вивчення "шляхів розвитку утворення інтернаціонального фонду (загального й реґіонального) в мовах народів Радянського Союзу: порівняльної вживаності різних категорій російської лексики, типів відхилень від нормального російського слововжитку".

Цікаво, що так відверто викладені в передовиці головного мовознавчого органу імперії завдання русифікації викликали, очевидно, небажаний резонанс чи то в академічних, чи то в адміністративних колах республік. У всякому разі вже в четвертому числі випуску "Вопросов языкознания" (1963 р.) передова стаття починається з іншої партійної цитати, де констатується, що "стирання національних відмінностей, особливо мовних відмінностей, — значно триваліший процес, ніж стирання класових меж", а щодо попередньої мовознавчої програми галопованого стирання національних меж зазначено, що в ній "одержали дещо схематичне й суб'єктивно-оцінне висвітлення перспективи й долі розвитку різних мов народів СРСР, а також відобразились до деякої міри поспішні тенденції рекомендаційного характеру відносно функції російської мови в культурному й суспільно-політичному житті окремих мов Радянського Союзу".

Це незначне словесне пом'якшення формулювань не змінило, проте, суті мовної політики і жодною мірою не пом'якшило практичного курсу на посилену асиміляцію.

http://slovoua.com/masenko_mova_politika#r07


Украинаысь кык кыл шоры учкон
Armija
nguzundej
В 2015 году присутствие русского языка не уменьшилось, а даже увеличилось.
Как показывают приводимые исследования, русскоязычные украинцы более склонны доверять российской пропаганде и информации российских СМИ, чем украиноязычные.

http://zbruc.eu/node/38796


Сценарии будущего украинского языка:

http://zbruc.eu/node/2621

У Західній Україні книжна традиція була значно стійкішою. Це пояснювалось не так монополією на друковане слово церков­но-освітніх книг, як слабкими позиціями художньої літерату­ри, єдино здатної протидіяти сакральному письменству. Крім того, відкритість культурних кордонів забезпечувала прип­лив іномовних елементів, і не лише через сусідні мови, але й перекидаючи містки через них у просторі і в часі. Тому, як, це не парадоксально, при існуванні двох білінгвізмів – функ­ціонального і територіального (на заході – українсько-польського, на сході – українсько-російського) впливи цих двох мов на українську літературну мову в її двох варіантах були не над­то помітні. Спрацював, очевидно, закон гіперизму. Так у за­хідному варіанті закріплювались часто слова однокореневі з російськими, наприклад: слідуючий, окруження, напримір (і приміром), завсігди, ціль, зов, опять, дальше, решітка, тоже; прийменник: о, к, тоді як у східному – з польськими: наступний, оточення, наприклад, мета, поклик, завше, далі, грати, теж, відразу, що, крім явища гіперизму, мало і свою історичну мотивацію. Останнім можна пояснити засвоєння на Наддні­стрянщині таких чистих полонізмів, як: на кшталт, шеренга, шляхетний, офіра, простирадло, розмаїтий, віншувати, зичи­ти, зухвалий, таця, не вживаних, в Галичині (за вийнятком відприкметникового розмаїтість). Зате для західного варіан­ту польська мова послужила транзитом для іншомовних запо­зичень, наприклад: квестія, сатисфакція, консеквентний, персфазія, ароґанція, імпонувати, іритуватися, децидувати (децизія), інвазія, дефензива, офензива, локатор, марґінес, диспозиція (диспонувати),ґратулюватц, ризиґнувати, і в її транспозиції – іншомовних фонем: хемія, катедра, кляса, її родової форми: контроля, аналіза і для таких полонізмів, яких не знала східна практика: позем, шкарпетки, мука (борошно), оцет, капелюх, шалик, коц, салятирка, дідич, комірник, по­мешкання, ковдра, спідничка, медниця, камизелька, патель­ня, баняк, хохля, полумисок, гарячка і под. Ці слова у схід­ному варіанті мали свої семантичні відповідники, за походженням українські: рівень, сковорідка, черпак, піднос, верета, запаска і російські: шляпа, каструля, жилетка, тазик, шарф, строк і под. Польські запозичення в західному варіанті часто проходили фономорфічну адаптацію: костел, ксьондз, шляхтич, простирало, тоді як у східному відтворювались в польській фонетичній оболонці: костьол, ксєндзь, шляхціц, простирадло.

http://zbruc.eu/node/1251


Связь между уровнем распространения украинского и русского языков и поддержкой проР сепаратистов

Прикметно, що мапа сепаратистських загроз збігається своїми контурами з картою поширення української мови. Там, де живе більше людей, які вважають своєю основною мовою українську, там менше загроз. (У цьому сенсі важко посперечатися з думкою, що мовне питання є питанням національної безпеки, хоч мова в даному випадку радше ідентифікаційний маркер, ніж лінґвістичне поняття: на Донбасі йдеться переважно про суржик).



Для прикладу, станом на 2001 рік українська мова переважала на Донеччині у трьох районах: Краснолиманському (75,8% проти 23,5% у російської), Слов'янському (52,3% vs 46,2%) та Добропільському (50,2% vs 49,3%). На Луганщині українська домінувала у 10 з 18 районів! При тому в чотирьох районах україномовні становили понад 90%: у Білокуракинському, Марківському, Новопсковському та Сватівському районах.



http://zbruc.eu/node/22554


важность собственного сленга

Неповнота побутування живих форм усного мовлення – соціолектів, сленгів, арго – в українських містах належить до найзагрозливіших для майбутнього української мови явищ. У статті «Двомовність і вульгаризми», написаній у 1983 році, Юрій Шевельов писав: «У сучасній Україні, як здається, власні українські арго відмерли, а інновації в сленгу позичаються майже автоматично з російської мови. Наприклад, в’язничний жаргон, навіть в українських противників совєтської системи й домінації російської мови, типово «всесоюзний». Так і в инших неросійських мовах СРСР. Про небезпеку цього явища для самостійного розвитку, кінець-кінцем і самого існування неросійських мов СРСР, немає потреби говорити. Жаргони й сленг є і віддавна були тим ґрунтом, звідки приходять живущі соки до даної мови, ґрунтом, де безперешкодно точиться її життя. Загальновідомо, що і сучасні романські мови постали з «вульгарної», а не нормативної латини»7.

http://www.ji.lviv.ua/n35texts/masenko-usni_formy.htm


Шевчук

Засоби внутрішнього тиску, про які пише Шевельов, це фактично винахід російських імперіалістів, який є оригінальним для власне російського імперіалізму. Як пише Шевельов, класичні імперії (британська, французька, португальська, іспанська і далі за списком) не додумалися до того, щоби намагатися знищити мову та культуру колонізованих тим, щоби втручатися в саму систему їхньої мови і впроваджувати в неї такі зміни, такі новації, які би в результаті підривали саму її життєздатність, її здатність до самовідтворення як самодостатнього живого організму. Це винахід, за словами Шевельова, совєцької системи.

І такі втручання почалися масивним способом при кінці 1920-х років – тоді, коли почалися нагінки, переслідування української інтелігенції, погром всієї української школи мовознавства, фізичне знищення або чистки і терор проти провідних українських лінгвістів. Масивне втручання у систему української мови охоплювали всі без винятку рівні її організації, починаючи із фонології, тобто звукової системи, і графічної системи, коли певні літери оголошувалися націоналістичними, коли оголошувалися нормативними варіанти реалізації фонем (звуків), які були органічно чужими для української мови.

«Мовна шизофренія» нав’язує україномовним російську мовну картину світу, психологічну потребу дивитися на світ через призму й образність російської мови. Всі ці слова, без яких мільйони українців відчувають глибоку трагедію власного існування, що вони [ці слова] не існують в українській мові. Наприклад, письменники один перед одним намагаються конечно видумати український точний відповідник російського «затребованный». Є там і «запотребований», і «затребуваний», і ще якісь. Я просто спостерігав, хто з яким цим виходить. Нікому не спадає на думку, що, коли в українській мові немає «затребуванный», то і не треба. Ми так не кажемо, немає цього слова в англійські мові – в докладному перекладі з російської. Можна сказати там «needed» чи «requirer», але без префікса «за» і так далі.

Я читаю відомого українського співака, який є моїм приятелем, «френдом» на Фейсбуці, який не без певного розгублення звертається до трьох тисяч своїх «френдів» на Фейсбуці з питанням: «Люди! Як сказати українською мовою «воздушный поцелуй»?», – відчуваючи, що казати «повітряний поцілунок» – це трошки за волосся притягнуте і неприродне для української. Він не здає собі справи, що, знову ж таки, нема, та й не треба. В англійців немає слова «воздушный поцелуй», вони кажуть «to blow a kiss» – буквально «дмухнути поцілунок», але не кажуть «blow kiss» – «дмухнутий поцілунок». Різниця лише в тому, що українці від відсутності «воздушного поцелуя» вже починають хитатися й розвалюватися, починається паніка. А англійці знизують плечима в абсолютній байдужості, і для них абсолютно не має значення, що вони точно не відповідають російському поглядові на світ. Тому що для них мірилом цінностей є власна мова, а не російська – як для українців з такою мовною психологією, з таким мовним менталітетом.

Останній такий гарний приклад: «Ще одна моя «френдка» звернулася знову в такому стані, близькому до розпачу, з закликом: «Народ, хто скаже мені – 15 років шукаю український відповідник російського слова «очаровательный» – може, хтось запропонує?». І всі вже все покидали і давай пропонувати, але вона: «Ні, це не те». Це гіпноз російської мови на поневолений український розум. Якби їй сказали, що слово «очаровательний» – навіть не російське, а утворене від французького «charmes» (шарм), і українське слово «чарівний», «чаруючий» – теж від слова «charmes», це було би для неї непереконливо і не арґумент. Тобто, відбувається те, що я кажу: коли ця «мовна шизофренія», постійний «шум» російської, її присутність заміняє нам цілий погляд на світ і на власну мову так само.


http://zbruc.eu/node/38963


неименуемый
Armija
nguzundej
http://top.rbc.ru/politics/24/07/2015/55b171eb9a7947ebd24684a4

Венгры-уралисты VS венгры-туранисты
Armija
nguzundej

Спор финноугристов с туранистами составляет одну из важнейших осей венгерской истории последних 200 лет и одно из самых интимных мест в структуре венгерского самосознания.
Туран и Фенно-Угрия, Алтай и Урал, Север и Юг борются за венгров, пытаясь переманить их на свою сторону и включить в свой "мир".

Оставим перипетии спора в стороне, нам интересна другая примечательная черта: вопрос об урализме и туранизме не является самым важным для венгерского общества, но именно по этой линии проходит интересный и важный водораздел между двумя совершенно контрастными социальными группами с разными ценностями, разными взглядами и разными образами жизни.


Škljajev ja Šihova
Armija
nguzundej


http://www.hs.fi/ulkomaat/a1433909527324?jako=76a12711a23265f6ee33d455e8b3b2b8&ref=fb-share

Политика Венгрии в отношении этнических меньшинств
Armija
nguzundej

Современное венгерское законодательство официально признает 12 меньшинств. К этническим меньшинствам относятся те группы, у которых нет материнского государства – то есть национального государства. К ним можно причислить цыган. К традиционным меньшинствам, которые были признаны и в советское время, относятся хорваты, словаки, словенцы, немцы, сербы. Так же на территории Венгрии проживают небольшие этнические группы болгар, поляков, греков, украинцев.

В своем выступлении лектор отметила тот факт, что признанные этнические меньшинства в Венгрии обладают рядом преимуществ. Существуют органы самоуправления меньшинств, благодаря которым есть возможность создавать школы в тесном сотрудничестве с меньшинствами. В Венгрии существует несколько типов школ меньшинств. Один из вариантов – это когда язык традиционного меньшинства может стать языком обучения, к примеру, хорватский. Специфика второго типа школ заключается в том, что гуманитарные науки здесь преподаются на языке меньшинства, а остальные предметы на венгерском языке. Существуют школы, где национальный язык является вторым языком обучения, либо изучается как предмет. Также на территории Венгрии существуют школы для цыган – их три.

Далее Урасинова отдельно остановилась на тех этнических группах, которые достаточно многочисленны, но не признаны как меньшинства:

– К таковым можно отнести русских. Русских в Венгрии около 5 тысяч, но на самом деле их около 40 или даже 100 тысяч человек. Они хотели, чтобы их признали меньшинством, но пока действия, направленные на это, не увенчались успехом.

То же самое произошло с кунами, этнической группой венгров. Куны тоже подали заявку, но им ответили, что закон о языках не признает наличие языка у них. Да, нужно отметить, что одним из критериев признания меньшинства было утверждено наличие отдельного языка.

Другой характеристикой определения меньшинством стал критерий 100-летнего проживания на территории Венгрии. В данном случае можно отметить ситуацию с греками, как нечто не совсем вписывающееся в закон. В целом, греков можно поделить на две группы: те, кто переселился в Венгрию в средневековье и те, кто в 20 веке. Та часть из них, которая подходит по одному критерию – знает язык, переселилась в Венгрию в 20 веке, то есть столетний рубеж не пройден. Но они все-таки получили статус меньшинства благодаря тем грекам, которые прибыли сюда уже в средневековье – эти, в свою очередь, не знают языка.

http://uralistica.com/profiles/blogs/politika-vengrii-v-otnoshenii-etnicheskih-grupp


Шанс противостоять русификации - строить негосударственную сеть институтов
Armija
nguzundej

Марийский активист в обсуждении путей противодействия государственной политике по вытеснению нерусских языков на обочину общественной жизни видит небольшой зазор возможностей для народов России:




Встроиться в государственную систему образования СИСТЕМНО не получится. Не нужно биться лбом о бетонную стену. Стандарты образования, ЕГЭ не изменятся.
Можно встроиться в частном, инициативном порядке. Есть преподаватели, которые могли бы вести дополнительные уроки в той же школе. Есть директоры школ, которые хотели бы помочь или, хотя бы, не были против.
Факультатив – хорошо, пусть будет, но кто мешает сделать не 2 урока факультатива, а 4 или больше?
Можно договариваться о создании специальных классов, чтобы первоклашек сразу отдавали в преимущественно удмуртские (коми, марийские) или русские классы, а с таким классом можно работать, проводить дополнительные занятия.
Аналогично можно создавать группы в обычных детских садах. НЕОФИЦИАЛЬНО.
Кто может запретить воспитателю разговаривать на родном для детей языке?
Если делать официально, то мы знаем, чем закончился опыт по созданию “языковых гнезд” в Карелии.
Обычно ассимиляция проводится в государственных системах. Поэтому нужно развивать свой внегосударственный, общественный, частный сектор, ориентированный на свой родной язык.
У нас нет административного ресурса противостоять огромной государственной машине.
Русские без государства вообще не умеют консолидироваться.

Увы, нужно говорить о полуподпольном существовании. И ориентироваться именно на это. Лбом стену не прошибешь.

Это не значит, что нужно прекратить действовать открыто. По конституции мы равны, языки равны. Это нужно использовать. На это нужно указывать при любом удобном случае. Нужно привлекать внимание общества, как русского, так и национальных и, что особенно важно, международного сообщества. Это самая болезненная для русских мера.
Но расчитывать на то, что появятся по-настоящему национальные школы, ВУЗы, телеканалы и т.п. не приходится. Все эти крики заведомо останутся без ответа.

http://news.uralistica.com/?p=11705


?

Log in

No account? Create an account